Переносне вживання слова відбувається в мові у вигляді метафори, метонімії, синекдохи.

Метафора — перенесення назви з одного предмета, явища на інший предмет, явище за їхньою схожістю.

Метафори бувають за кольором (сріблиться річка, брон­зовий загар), за формою (мереживо гілок, павутина доріг), за розміром (крапля надії, море радості), за місцем (ніс кораб­ля), за динамічністю (спалах ентузіазму, вибух ненависті), за відчуттям дотику (шовкова трава, шорсткий голос), за функцією (металеве перо, електролампа горить, рушниця стріляє), за дією (ступає ніч ногами бурими — В. Симонен-ко), за способом дії (навшпиньки підійшов вечір — П. Тичина), за наслідком дії (/ небо невмите, і заспані хвилі — Т. Шев­ченко) тощо.

Метафора є не тільки одним із засобів посилення образ­ності й виразності мови, а й могутнім джерелом збагачення лексико-семантичної системи взагалі. Тим, що ми сьогодні кажемо сонце сходить, сонце заходить, вживаємо слова схід, захід, східний, західний, завдячуємо метафорі. Завдяки їй має­мо слова правда, правдивий, правило, правильний (від правий, що колись мало значення «прямий»); кривда (від кривий); мрія, замріяний (від мріти); хвилювання, схвильований, хвилина (від хвиля); вікно, вічко (від око); струм (від струмувати, струмок). Найчастіше саме так виникали слова з абстрактним значенням.

Метонімія — перенесення назви за суміжністю. Вона буває тоді, коли вживається:

а)  назва матеріалу замість назви речі: брильянти й золото на руках (замість: прикраси з брильянтів і золота), фар­
фор і фаянс (замість: фарфоровий і фаянсовий посуд);

б)  назва предмета замість його вмісту: чайник закипів (замість: вода в чайнику), випив чарку (замість: горілку з
чарки);

в)  назва властивості замість її носія: відвага мед п 'є (замість: відважна людина), правда переможе (замість: люди, які
домагаються правди);

г)  назва місцевості замість людей тієї місцевості: Київ прокидається (замість: люди, що живуть у Києві), село че­
кає змін (замість: селяни);

ґ) назва особи замість речі, шо їй належить: читаю Ліну Костенко (замість: твори, які належать Ліні Костен­ко), шофер підвіз мене (замість: автомашина, якою керу­вав шофер) тощо.

Метонімічне перенесення назви рідко спричиняється до по­яви нових номінативних значень у словах. Цим способом ви­никли хіба що такі назви, як бостон (від назви міста Бостона), кашемір (від назви князівства Кашемір), галіфе (від прізви­ща генерала Г. Галіффе), ом (від прізвища фізика Г.-С. Ома) і под.

Синекдоха — перенесення назви частини на ціле (найме­нування предмета за його характерною деталлю). Це, власне, різновид метонімії.

Наприклад, назва частини тіла може вживатися на озна­чення людини: роботящі руки, носа не показувати куди, руда борода захвилювалася; назва одягу може замінювати назву лю­дини з певного середовища: сіряки і свитки підвели голови, чор­ний смокінг оглянувся. Однина вживається замість множини: риба в ставку, буряк у полі.

З переносного вживання слова розвивається його перенос­не номінативне значення. Спочатку це сприймається як щось незвичне, випадкове, а з часом, якщо таке вживання повто­рюється, до нього звикають, і воно набуває статусу постійно- номінативного.