МОВА

Головна функція мови полягає в тому, що вона є інструментом мислення. У промові ми формулюємо думку, але, формулюючи її, ми її і формуємо, тобто створюючи мовну форму, мислення саме формується. Мислення і мова не ототожнюючи, включаються в єдність одного процесу. Мислення в мові не тільки виражається, але здебільшого воно у мові і відбувається. Таким чином, між мовою і мисленням існує не тотожність, а єдність; в єдності мислення і мови провідним є мислення, а не мова; мова і мислення виникає у людини в єдності на основі суспільної практики.
Мислення людини органічно пов'язане з мисленням і мовою, при цьому необхідно відрізняти мову від мови. Мова єдиний для всіх людей, що користуються їм, мова - індивідуальна.
Мова - це система умовних символів, за допомогою яких передається поєднання звуків, що мають для людей певне значення і сенс.
Мова - це сукупність вимовних або сприймаються звуків, які мають той же зміст і те ж значення, що і відповідні їм система письмових знаків.
Мова без засвоєння мови неможлива, в той час як мова може існувати і розвиватися незалежно від конкретної людини, за законами не пов'язаним ні з його психологією, ні з його поведінкою. Сполучною ланкою між мовою і мовою виступає значення слова, оскільки воно виражається як в одиницях мови, так і в одиницях мови.

. Мислення (міркування): визначення і осбливості.

Мислення людини є об'єктом вивчення філософії, психології, соціології та інших наук. Науки, що вивчають мислення людини, на підставі свого предмету і методу дослідження дають специфічне визначення поняттю "мислення". Найпоширенішим у філософії та конкретних науках є визначення мислення як вищої форми відображення об'єктивної дійсності у порівнянні з чуттєвим відображенням чи "живим спогляданням". Відображення дійсності — одна з головних функцій мислення, але поступово, в процесі історичного розвитку, мислення людини ускладнювалося і почало виконувати нові функції — прогнозування майбутнього, проектування нових видів діяльності, рішення проблем, що виникають перед людиною і людством та ін.

Враховуючи складність і поліфункціональність людського мислення, визначимо його так:

Мислення — це специфічна ідеальна (розумова) діяльність людини, що здійснюється в певних соціокультурних умовах. Його сутність полягає в пізнанні (відображенні) предметів і явищ об'єктивної дійсності, прогнозуванні майбутнього, створенні певних програм (планів, проектів, моделей) практичної і теоретичної діяльності, вирішенні практичних і теоретичних завдань та проблем, воно також виконує функції аналізу, синтезу, тлумачення та ін.

Головні особливості мислення: суспільно-історичний характер, творча активність, узагальненість і опосередкованість відображення, нерозривний зв'язок з мовою. Носіями мислення є як окремі індивіди, так і соціальні спільності людей (різноманітні соціальні групи людей, які об'єднуються певним чином). Мислення людини формується і розвивається у процесі її конкретної діяльності, тому чим різноманітніша діяльність людини, тим багатше і різнобічніше її мислення.

Міркування — це розумовий процес, у ході якого на основі вже наявних, відомих знань отримують нове знання.

Міркування — зіставлення думок, пов'язування їх задля відповідних висновків.

Істинними є думки, які в принципі, загалом, відповідають дійсності за своїм змістом. У формальній логіці абстрагуються від проблеми відносності істини й розглядають думки як такі, за якими закріплене одне і лише одне логічне значення — або істина, або хиба.

Мо́влення — спілкування людей між собою за допомогою мови, а також створення та передача повідомлення по радіо чи телебаченню.

Слово мовлення має три різних значенння:

§  а) мовлення як діяльність, мовлення як процес;

§  б) мовлення як продукт мовленнєвої діяльності;

§  в) мовлення як ораторський жанр.

Мовлення в першому, процесуальному, значенні має синоніми: мовленнєва діяльність, мовленнєвий акт. Спілкування, контакт між людьми, обмін думками і почуттями, інформацією здійснюється не тільки через мовлення, але й за допомогою немовних знаків, які вивчає семіотика (міміка, жести, дотик). Мовлення ж — вербальне спілкування за допомогою мовних знакових одиниць: слів, синтаксичних конструкцій, тексту, інтонацій, часто за підтримки невербальних засобів.

У межах такого терміна «мовлення» досліджуються:

§  а) фізіологічні основи мовлення, мовленнєвої діяльності;

§  б) механізми мовлення за його видами: механізм говоріння (усне мовлення), механізм аудіювання (сприйняття і розуміння усного мовлення) і т.д.;

§  в) кодові переходи; роьпед

§  г) взаємозв'язок мислення й мовлення;

§  ґ) реалізація функцій мови в мовленні;

§  д) взаємодія мов у мовленнєвій діяльності білінгва;

§  е) процес оволодіння мовленням у дитини і надалі;

§  є) формування «мовного чуття» (інтуіції) на різних вікових етапах тощо.

Друге значення терміна «мовлення» — «мовлення як результат» - має синонім «текст», який може бути не тільки письмовим, а й усним. У теорії мовлення текст визначається як мовна тканина твору – результат творчого процесу, його породження. Приклади використання терміна «мовлення» у такому значенні: мовлення діалектне, ритмічне мовлення, мовлення наукове, пряме й непряме мовлення та ін.

У межах цього значення досліджуються:

§  а) структура тексту, його компоненти, зв'язки;

§  б) стилі мовлення;

§  в) мовленнєві жанри;

§  г) використання мовних засобів (лексичних, граматичних) у тексті;

§  ґ) використання стилістичних фігур, тропів, фразеології і т.п.;

§  д) мовна норма та її порушення (помилки) тощо;

§  е) засоби усної виразності тексту;

§  є) засоби довготривалого зберігання записів усного й письмового мовлення та ін.

Условия, создающие устойчивость, традиционную воспро­изводимость словосочетания, могут быть разными.

Есть слова, обладающие очень узкой, избирательной сочетаемостью с другими словами — вплоть до единичной сочетаемо­сти. Так, закадычный нормально сочетается только с друг, а закля­тый — только с враг; ни зги с абсолютной гарантией предсказывает либо не видать, либо не видно. В этих случаях устойчивость сочетания создается самим фактом единичной сочетаемости одного из компонен­тов.