| Главная » Статьи » Вопросы для сессий |
Индоевропейская семья языков, ее основные группы, ареалы распространения
| Індоєвропе́йські мо́ви — найпоширеніша сім’я споріднених мов, одна з понад 20 мовних сімей світу. Належність окремих мов і мовних груп до сім’ї Індоєвропейських мов визначається на підставі подібності їхньої структури, досліджуваної за допомогою порівняльно-історичного методу і пояснюваної як результат їх походження від єдиної у минулому індоєвропейської прамови. За ознаками ближчої спорідненості Індоєвропейські мови поділяються на групи мов і окремі мови на рівні груп. Існує 7 груп живих індоєвропейських мов і 3 окремі мови, до яких належать також відомі з історії близькоспоріднені з ними мертві мови, що були попередніми етапами розвитку сучасних мов або належали до відповідних груп як самостійні мови. Найбільшу групу живих індоєвропейських мов становлять індійські мови — 96, якими розмовляє понад 770 млн. чол. До них належать мови гінді та урду (2 різновиди єдиної літературної мови в Індії і Пакистані), бенгалі, панджабі, маратхі, гуджараті, орія, ассамі, синдхі, циганська та ін., а також мертві мови — ведійська і санскрит, на яких збереглося багато письмових пам’яток. До групи іранських мов належать живі мови — перська, таджицька, дарі (фарсі-кабулі), афганська (пушту), осетинська, ягнобська, курдська, белуджська, талиська, ряд памірських мов та ін. (всього 81 млн. носіїв) і мертві мови — давньоперська, авестійська, пехлеві, мідійська, парфянська, согдійська, хорезмійська, скіфська, аланська, сакська (хотанська). На підставі ряду спільних структур, ознак іранські мови об’єднуються з індійськими в індоіранські мови: є припущення щодо їхнього походження від колишньої мовної єдності. Слов’янська група мов (див. Слов'янські мови) поділяється на 3 підгрупи (понад 290 млн. носіїв): східну (українська, російська, білоруська; див. Східнослов'янські мови), західну (польська,чеська, словацька, верхньолужицька, нижньолужицька) і південну (болгарська, македонська, сербська, хорватська, словенська); до західної підгрупи належала також полабська мова, яка зникла на початку XVIII ст. Група балтійських мов складається з живих мов — литовської і латиської (4,3 млн. чол.) і мертвих — пруської, ятвязької, куршської та ін. З огляду на особливу структурну близькість балтійських мов до слов’янських припускається існування у минулому якогось виду балто-слов’янської мовної спільності (прамови, походження від близьких індоєвропейських діалектів, тривалого контактування). До групи германських мов (бл. 550 млн. носіїв) належать живі мови: англійська — друга (після китайської) за поширеністю у світі, німецька, нідерландська, фризька, люксембурзька,африкаанс, їдиш, шведська, данська, норвезька, ісландська, фарерська і мертві — готська, бургундська, вандальська, гепідська, герульська. Романська група мов (576 млн. чол.) представлена живими мовами — французькою, провансальською (окситанською), італійською, сардинською (сардською), іспанською, каталанською,португальською, румунською (мова румунів і молдован), аромунською, ретороманською, рядом креольських мов. Усі романські мови розвинулися на основі латинської мови, літературна форма якої відома тепер за численними писемними пам’ятками і застосовується досі як мова католицької літургії та (обмежено) як міжнародна мова науки. Латинська мова разом з мертвими мовами оскською й умбрською утворювали групу італьських мов. Кельтська група мов складається з малопоширених живих мов — ірландської, гельської (шотландської), валлійської, бретонської і мертвих — менської, корнської, кельтіберської, лепонтійської, галльської. У минулому кельтські мови були поширені на великій території Європи — від нинішньої Великобританії до Карпат і Балкан. У структурі кельтських мов є ряд спільних ознак з італьськими мовами, з якими їх звичайно об’єднують у більш загальну італо-кельтську групу. Грецька мова (12,2 млн. людей) посідає серед індоєвропейських мов окреме місце на рівні мовної групи. В її історії виділяються давньогрецький (давньогрецька мова) і середньогрецький (візантійський) періоди. Албанська мова (4,9 млн. чол.) генетично пов’язана з мертвими іллірійською та мессапською мовами. Вірменська мова (понад 6 млн. чол.) вважається наступницею колишньої мови хайаса-арменів у складі держави Урарту. Численними писемними пам’ятками представлені дві групи повністю вимерлих індоєвропейських мов — анатолійська, або хетсько-лувійська (мови хетська клинописна, або неситська, лувійська клинописна, палайська, ієрогліфічна хетська, лідійська, лікійська, карійська, сидетська, пісидійська) і тохарська (мови тохарська А, або карашарська, чи турфанська, і тохарська В, або кучанська). Менше відомостей збереглося про інші мертві індоєвропейські мови — фригійську, фракійську, іллірійську, мессапську, венетську. Протягом тривалого розвитку після розпаду прамови, що мала високорозвинену структуру синтетичного типу, індоєвропейські мови зазнали значної структурної диференціації — від синтетизму (найкраще збереженого в балтійських і слов’янських мовах) до аналітизму (найбільше розвиненого в африкаанс), від фузійності багатьох давніх індоєвропейських мов до аглютинації у нових індійських та іранських мовах. Істотні відмінності з’явилися також у фонетиці індоєвропейських мов. Існує думка (зокрема, докладно обґрунтована російським мовознавцем В. Іллічем-Світичем) про належність Індоєвропейських мов разом з афразійськими, уральськими, алтайськими, дравідськими і картвельськими до ширшої «надсім’ї» т. з. ностратичних мов. Індоєвропейські мови Албанська • Вірменська Балтійські • Кельтські Германські • Грецька Арійські • Італійські Слов'янські мертві: Анатолійські • Палеобалканські (Дакська, Фрігійська, Фракійська) • Тохарські | |
| Просмотров: 1049 | |
| Всего комментариев: 0 | |