Грамати́чна катего́рія (від грец. κατηγορία — судження, визначення) — це найзагальніше поняття, що об'єднує ряд співвідносних граматичних значень і виражене в певній системі співвідносних граматичних форм.

Поняття граматичної категорії ґрунтується на розумінні об'єктивно існуючих взаємозв'язків між мовними системами і підсистемами. Граматична категорія є поняттям родовим щодо цілого ряду однорідних граматичних значень. Дієслівна категорія особи, наприклад, об'єднує ряд співвідносних граматичних значень, що виявляються у відповідних граматичних формах 1-ї, 2-ї, 3-ї особи; в категорії відмінка іменників узагальнюється вся різноманітність значень семи відмінків і система відмінкових форм

Відмі́нок — граматична категорія імен (іменників, прикметників, займенників,числівників), що відбиває його синтаксичний стосунок до інших слів у реченні. Категорія відмінку характеризує флективні мови. Так, зміна синтаксичних стосунків слова «книга» у реченнях «Книга — джерело знань», «Петро купив гарну книгу», «Що написано в цій книзі?», «Усі полиці завалено книгами» є зміною слова «книга» за відмінками абовідмінюванням.

Граматично, відмінок означає зміну форми імені за рахунок додавання або зміни відмінкового закінчення (у флективних мовах) (напр. укр. вікно — вікна, лат. schola «школа» — scholam «школу») або спеціального афіксу(в аглютинативних мовах) (напр. фін. Suomi «Фінляндія», Suomelle «до Фінляндії», Suometta «без Фінляндії», тат. Татарстан «Татарстан», Татарстанга «до Татарстану», Татарстанда «у Татарстані»).

Українська мова має сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий та кличний. Інші слов'янські мови мають або ті ж сім відмінків (польська, чеська, сербська) або ж шість (російська,словацька), або ж не мають їх геть (болгарська). Відмінки відсутні у більшості європейських мов (окрім німецької та ісландської, в яких по чотири відмінки), а в англійській та скандинавських мовах існують тільки прямий (називний) та родовий відмінки.

У деяких мовах світу існує по кільканадцять відмінків — як, наприклад у фінській або угорській. Ці відмінки зазвичай перекладаються українською за допомогою імен у відповідному відмінку з прийменником: фінський відмінок комітатив — Naapurimme tuli vaimoinensa ja lapsinensa «наш сусід прийшов з жінкою та дитиною».

За вживання з прийменниками, відмінки втрачають свої первісні синтаксичні значення та набувають нових. Порівняймо вживання знахідного відмінку: «Я знайшов книгу (кого? що?)» та «Я поклав гроші у книгу (насправді тут питання куди?, але формально у що?)».

В українській мові відмінок прикметника, займенника, числівника завжди узгоджуються з відмінком іменника, до якого вони відносяться: мисливець вийшов на полювання зі своїми двома вірними псами (займенник «свій», числівник «два», прикметник «вірний» узгоджуються з орудним відмінком іменника «пес» («пси» у множині).

1.    НАЗИВНИЙ - ХТО? ЩО? ластівк-а

2.    РОДОВИЙ - КОГО? ЧОГО? ластівк-и

3.    ДАВАЛЬНИЙ - КОМУ? ЧОМУ? ластівц-і

4.    ЗНАХІДНИЙ - КОГО? ЩО? ластівк-у

5.    ОРУДНИЙ - КИМ? ЧИМ? ластівк-ою

6.    МІСЦЕВИЙ - НА КОМУ? НА ЧОМУ? на ластівц-і

7.     КЛИЧНИЙ - - ластівк-о

Вид (у міжнародній термінології — аспект) — граматична категорія дієслова, що вказує на те, «як проходить у часі або як розподіляється в часі» (А.М. Пешковський) вказана дієсловом дія. На відміну від категорії часу, вид пов’язаний не з часовою локалізацією дії, а з тим, як цю локалізацію тлумачить мовець. Вид у різних мовах має різноманітні засоби вираження та різноманітні відтінки значення. У мовах світу виділяються видові значення у протиставленні за досягненням / недосягненням внутрішньої межі дії, підкресленні процесу протікання дії, понятті стану та досягнутого стану, багаторазовості, звичайності дії та інші.

В українській мові та інших слов’янських мовах граматично протиставлені доконаний та недоконаний вид (завершена та незавершена дія, або перфектив та імперфектив). Причому доконаний вид сигналізує досягнення межі, а тому означає дію у неподільній цілісності. Натомість недоконаний вид є нейтральним до визначення межі та цілісності: у багатьох випадках він указує на дію, яка лише скерована до межі або взагалі межі не має.

У доконаного виду виділяється конкретно-фактична функція («Я відчинив вікно») та інші функції. У недоконаного виду виділяється конкретно-процесна функція («Я відчиняв вікно»), необмежена функція («Відкривав вікно вечорами»), загально-фактична функція («Ти відчиняв вікно? – Так, відчиняв»), коли важливим є сам факт, а не його результат.

Лише деякі дієслова в українській мові не мають виражених видових ознак: «розслідувати», «мовити», «веліти», «женити», «абсорбувати», «атакувати».

У деяких мовах, таких як англійська та іспанська, виділяють так званий прогресивний вид (англ. Progressive або континуатив, англ. Continuous). Цей вид означає дію у процесі її здійснення у конкретний момент часу (англ. I am writing, ісп.estoy escribiendo «я пишу у цей момент»). Він протиставлений у різних часах, станах та інфінітиві «загальному» виду (непрогресиву).

В одній мові можуть співіснувати різні видові протиставлення.

Серед різновидів імперфектива розрізняють позначення тривалої дії (дуратив), повторюваної (ітератив), звичайної, постійної (габітуатив). У деяких мовах ітератив (фреквентатив) виділяють у окремий вид.

Різновиди перфектива — позначення одноразової дії (пунктуель), початку дії (інгресив), завершення (результатив).

Категорія виду пов’язана з іншими дієслівними категоріями, а особливо тісно — з категорією часу. Цей зв’язок проявляється у неможливості утворення деяких часів в рамках одного виду. Так, в українській мові та в інших слов’янських мовах теперішній час доконаного виду використовується в значенні майбутнього часу («Я напишу» є семантично майбутнім часом, але граматично — теперішнім). В арабській та китайській мовах видове протиставлення взагалі не відокремлюється від часового протиставлення.

Вид включає декілька підкатегорій, так званих родів дії, що виражають відтінки значень результативності (ви́ходити, достоятися), фази (побігти, відгриміти), кількості (блиснути, постукувати), інтенсивності (начитатися, наспівувати, попонагинатися). Загалом в українській мові виділяють близько двох десятків родів дії, кожен з яких включає дієслова або доконаного, або недоконаного виду. Майже всі дієслова утворюють видові пари, але регулярних протиставлень за родом дії у рамках будь-якого лексичного значення утворити не можна, тому він не вважаються граматичною категорією.

Двоїна́ — граматична категорія числа, вживана для позначення двох осіб або парних предметів. Двоїна була відома ще в індоєвропейській прамові, від якої її було успадковано спільнослов'янською, а від неї — усіма слов'янськими мовами, включаючи українськуПаука́льне число (від лат. paucus «нечисленний») — граматична категорія іменника, прикметника, займенників-іменників і займенників-прикметників, що означає, що дана частина мови відноситься до декількох осіб або предметів.

Цю категорію використовують деякі австронезійські (наприклад сурсурунга, ліхир, маршальська мова) і австралійські (наприклад вальбірі) мови. Інколи виділяється також четверне число, але дана категорія є окремим випадком паукального.

Стан дієслова — граматична категорія, що визначає сіввідношення між підметом, що поєднується з даним дієсловом та актуальним суб'єктом дії, вираженої тим же дієсловом.

Розрізняють активний стан, коли підмет повідомлення є суб'єктом дії: воїни атакують, та пасивний, коли підмет є об'єктом дії: фортеця руйнується, фортеця зруйнована.

Крім того, деякі мовознавці виділяють також:

§  займенникові стани:

§  зворотний, коли суб'єкт дії сам є об'єктом: вмиватися;

§  загально-зворотний, вказує на внутрішній стан, настрій: гніватися, сміятися;

§  взаємний, коли об'єкт можна виразити займенником «один одного»: цілуватися;

§  непрямо-зворотний, дія виконується дійовою особою, а об'єкт виражено непрямим додатком: запастися їжею;

§  результативний стан, коли суб'єкт не називається зовсім (безособове речення, іноді підметом може виступати фіктивне «воно»): дорогу замело. Характерною особливістю української мови є наявність особливих результативних формперехідних дієслів: фортецю зруйновано;

§  стан, в якому суб'єкт виражається непрямим відмінком: мені бракує;

§  в деяких мовах особливий стан виражає відсутність певного об'єкта (протиставлення безоб'єктного стану я займаюсь шитвом активному стану я шию щось).